Головна / Новини / Роки, як журавлі — летять у вирій…


Найцінніше, що є у людини, — це її життя. Во¬но дається їй тільки раз і кожній — своє. Довге чи коротке, неповторне і звичне, радісне і сумне, солодке, як мед, і гірке, як полин, воно триває лише від народження до смерті, і його не можна прожи¬ти двічі. У цьому щиро переконана василівчанка Тамара Микитівна Кобзар, на чиїй життєвій ниві засяяли ювілейні 90 років. 

Дивлячись на цю маленьку, тендітну жінку важко уявити, що їй вдалося пережити ті випробування, які послала доля. У 16 років (у 1942-му) — дівчина разом із старшим братом добровольцем пішла на фронт. Служила на Першому Українському, потім на Другому Українському фронтах. Була кулеметником, снайпером, а згодом санінструктором (після тяжких поранень, вона закінчила фельдшерські курси). Тамара Микитівна працювала операційною медсестрою у 121-му військово-морському Червонопрапорному госпіталі Дунайської флотилії. Тут зустріла свою долю — Григорія Петровича Кобзаря, з яким одружилися після війни. До 1947 року Тамара Микитівна разом з чоловіком служили в Угорщині. Там народився їхній первісток. А повернувшись до Василівки, жінка влаштувалася на роботу до райцентрівської лікарні.

Тамара Микитівна Кобзар має понад 50 років трудового стажу. Своє життя вона присвятила тому, щоб лікувати людей, дарувати їм надію на одужання, вселяти віру і упевненість у власних силах, адже сама не раз дивилася смерті прямо в очі і ніколи не відступала. Можливо, саме за щиру, добру, люблячу душу Господь дарує Тамарі Микитівні її роки.

Її материнське серце сьогодні іноді боляче щемить від того, що, на жаль, далеко нині два її дорогі синочки — Павло і Володимир. Вони обидва військові, обидва свого часу побували в Афгані, мають звання полковника, та живуть з сім’ями за межами України. Звісно, по можливості телефонують, але часто приїжджати не в змозі. Військову справу по житті обрали і два онука. До речі, Тамара Микитівна також має звання полковника запасу.

Гортаючи старі фотокарточки, перечитуючи листи, переглядаючи сімейні архіви, ювілярка часто повертається на десятки років назад. Пам»ять назавжди викарбувала урочисті миті, коли отримувала два ордени Вітчизняної війни, медалі «За відвагу», «За бойові заслуги», за участь у Великій Вітчизняній війні… А ще перед очима спливають обличчя тих, хто назавжди залишився у братських могилах… Воєнні сторінки свого життя Тамара Микитівна згадує неохоче. Надто вже болючі ці спогади.

Вже у мирний час Тамара Микитівна була нагороджена орденом «Знак Пошани», пам’ятними та ювілейними медалями, а ще багатьма грамотами і подяками за сумлінну працю медсестри.

До цих нагород 9 червня додалися і ювілейні вітальні листівки та Грамоти, з якими до ювілярки у день її народження, завітали голова районної ради Денис Калінін, голова районної ради ветеранів Віктор Живиця, голова районної організації інвалідів війни та Збройних Сил України Андрій Воскобойник, голова міської ветеранської організації Лідія Слободян, секретар Василівської міської ради Андрій Матюх та заступник міського голови Тетяна Карєва, головний лікар Василівської ЦРЛ Валерій Сапа з колегами-медиками, які колись працювали пліч-о-пліч з Тамарою Микитівною.

Всі щиро зичили ювілярці здоров»я, довголіття і дякували за її енергійність і бадьорість, які надихають кожного, хто поряд з нею. Серед головних побажань були слова особливо важливі і дорогі для жінки — миру і світлого неба над головою. Адже колись вона разом з побратимами завоювала їх для нас, прийдешніх поколінь.

На жаль, роки не журавлі. Вони не повертаються із вирію. А так хотілося б, щоб журавлині крила ніжно торкнулися і стерли сліди часу на обличчі, а інколи і у душі таких порядних і заслужених людей, як Тамара Микитівна. Щоб ніщо не засмучувало її ясні очі.

З ювілеєм, шановна Тамаро Микитівно! Нехай Господь дарує Вам здоров’я на довгі роки!

Світлана Лобач

 

 

 

 

розділ: Новини Переглядів: 674 Дата: вівторок, 09.06.2015 16:09
Поділитися