Розділи
Степногірськ — особлива точка на карті Василівського району. Колись тут було село Сухоіванівка з мільйонером радгоспом «Перемога», десятками тисяч гектарів оброблюваної родючої землі, кількатисячною чередою корів та свиней. І головне — село з дружною, працьовитою громадою, яка сумлінно трудилася на свою державу, плекала Героїв Соціалістичної Праці з числа доярок і механізаторів, надійну перспективну молодь. Пройшли часи.
«Великі» чини вирішили збудувати у селі великий комбінат — марганцеворудний, бо знайшли у надрах цієї багатющої плодородної землі ще одне багатство — марганець. Ще й за якістю такий, яких мало у всьому світі. Розгорнулася Всесоюзна новобудова, і вже незабаром село стало селищем, бо нараховувало мало не сім тисяч жителів. Поряд з новозбудованою шахтою виросло красиве охайне містечко, нова школа, магазини, дитячий садок... А перспектива яка була! Хоча б вже того працевлаштування — сотні нових робочих місць на марганцеворудному комбінаті.
Але все це було недовго. Комусь там, знову таки «на верху», привиділося, що шахта неперспективна, і що марганець цей країні зовсім непотрібний (хоча і сьогодні Україна завозить його з Австралії?!). На урядовому рівні прийняли рішення про затоплення копальні.
На цьому все й закінчилося. Втративши роботу, непотрібні люди роз’їхалися хто куди — хто у Росію на заробітки, хто без роботи втратив сенс життя і пішов похилою вниз (свого часу Степногірськ давав найбільший процент злочинності по району), хто повернувся до роботи на землі. Але на той час землі розпаювали і приватному землевласнику вже не потрібна була така кількість робітників, як у тому ж радгоспі. А тут ще й додалися проблеми з теплопостачанням у багатоповерхівки (газу у селищі немає, а енергетичне навантаження не витримує ніяка автоматика) та водопостачанням — водомережі у Степногірську дуже багато років.
Скільки ж тих криз пережило селище за останні роки — вже заморилися й лічити! Були певні інвестори, які мали на меті відродити у містечку якесь виробництво, але довго не затримувалися. А скільки міністрів, депутатів обіцяли подати свіжий ковток повітря! І все марно.
Та все ж, надія помирає останньою. Громада живе, народжує і ростить дітей, вирощує хліб, мріє і веселиться на вечорницях у місцевому Будинку культури. І дуже вірить — їх дорогоцінні землі і великі багатства, що вони таять, обов’язково будуть потрібні нашій країні, і Степногірськ отримає нове життя.
Чим живе сьогодні селище Степногірськ і які проблеми найбільше турбують місцеву владу — в інтерв’ю з головою селищної ради Іриною Кондратюк.
— Ірино Анатоліївно, розкажіть про зайнятість населення. Хто головні роботодавці, яка середня зарплата, чи є проблема безробіття?
— Відразу зауважу, що вибору роботи у селищі практично немає. У нас працюють житлово-комунальні підприємства КП "Дім" та "Водоканал", магазини, школа, дитсадки. Є ще робота у фермерів, але це сезонна зайнятість. Як ви розумієте, з понад п’яти тисяч жителів Степногірська знайти усім працюючим роботу вкрай важко. Тож більшість працевлаштовані у Запоріжжі. Ті, хто працюють у селищі, отримують переважно мінімальні зарплати.
— Чи існує на вашій території проблема водопостачання. Наскільки якісна вода у місцевих криницях? Які показники вмісту шкідливих речовин? Хтось контролює якість води?
— Щоб повністю вирішити проблему водопостачання, потрібно зробити єдину систему водопостачання — і у приватному секторі у тому числі. Той централізований водопровід, який діє нині у нас по селищу, вимагає капітального ремонту. А у приватних будинках люди користуються криницями. Якість води у водопроводі постійно контролюють фахівці СЕС, для яких працівники водоканалу регулярно відбирають проби води із свердловин. До речі, її якість бажає бути кращою, адже у складі підвищений вміст заліза та марганцю. Тому потрібно будувати очисні споруди, але через брак коштів поки що це неможливо. У криницях ми воду не контролюємо, це кожний власник може зробити для себе сам.
— Як боретеся за чистоту території?
— Ми уклали договір із Запорізькою фірмою "Гранік", яка регулярно вивозить контейнери із сміттям як від багатоповерхівок, так і у приватному секторі (20 грн. з двору). Щоправда, у копійку нам виходить оренда баків для сміття, але, можливо, з часом нам вдасться їх викупити і тоді буде дещо дешевше. Та на сьогодні іншого виходу не бачимо. Так само слідкуємо, щоб не виникали стихійні сміттєзвалища, а тому час від часу контролюємо територію, і якщо виникає необхідність, також вивозимо сміття.
— Чи задоволені ви дорогами на під’їзді до селища. На скільки балів за 10-бальною шкалою ви б оцінили їх стан?
— Дороги — біда всієї України. І ми не виняток. Балів п’ять я б поставила за наші під’їзні шляхи, які також просять капітального ремонту. За останні років п’ять якщо тисяч сто було виділено на дороги Степногірської ради, то й добре. Це, звісно, дуже мало.
— У Степногірську раніше працювала дільнична лікарня. Що сьогодні з "вашою" медициною? Чи забезпечені персоналом, приміщенням, обладнанням?
— Ви знаєте, ми у деякій мірі обурені тією медичною реформою, яку так стрімко розпочали і по суті не закінчили, хоч і бачили, що потрібних коштів на все не вистачає. В результаті селище залишилося без стаціонарного відділення і сьогодні у нас працює лише амбулаторія первинної медико-санітарної допомоги. А приміщення колишнього стаціонару стоїть пусткою. Людям його дуже не вистачає, адже це було зручно — лягти, "прокапатися", проколоти уколи… На території ради діють іще два ФАПи — у Лук’янівці і у Степному. Персоналом лікувальні заклади забезпечені.
— Як із землею? Скільки фермерів? Чи є проблеми із реєстрацією земельних ділянок?
— Нині у Степногірській селищній раді обробляють землю 22 фермери. Хочу сказати, що всі вони активно співпрацюють із органами місцевого самоврядування, з розумінням ставляться до проблем громади і, чим можуть, зазвичай, допомагають. А щодо реєстрації земельних ділянок, то тут проблема, як і раніше, лежить швидше у площині роботи Держземагенства. Дуже повільно оформляють всі документи. Краще б передали право реєстрації земельних ділянок сільським та селищним радам. Тоді б цей процес відбувався швидше, прозоріше і у нас би на місцях було б більше інформації.
— З яких джерел поповнюється місцевий бюджет? Як ставитеся до ідеї децентралізації влади в Україні?
— Надходження до нашого бюджету — це плата за оренду землі та за оренду майна. Звісно, цих коштів для розвитку території дуже мало. Децентралізація влади потрібна, але якщо вона дійсно буде підкріплена фінансово. Адже повноважень у нас удосталь. Вся проблема — у відсутності коштів.
— Наостанок, декілька слів про освіту. Скільки учнів навчається у школі? Як з кадрами? Найбільш болючі проблеми.
— У нашій школі навчається 390 дітей. Приємно, що їх кількість, порівняно з минулим роком, зросла майже на 30. Але ж потужність навчального закладу розрахована на 1200 учнів. Сьогодні великою проблемою залишається капітальне оновлення опалювальної системи школи, потрібен новий водопровід і заміна каналізаційної системи. Що стосується навчального процесу, то тут не можна не сказати про застаріле комп’ютерне обладнання. Всі ці питання потрібно вирішувати у першу чергу. А ось із кадрами — порядок. У школі на високому рівні ведеться патріотичне виховання. І це видно не по звітах, а по участі учнівської молоді у різних заходах спортивно-патріотичного спрямування. Так, проблем багато, але дещо вже вдалося вирішити. Завдяки участі Степногірської ЗОШ у проекті по "зелених інвестиціях" заклад отримав кошти на заміну вікон, утеплення приміщення і ремонт покрівлі. Але попереду ще чималий фронт робіт, і нам є над чим міркувати.
Оголошення
Сайти України
71600, м. Василівка, бульвар Центральний, 4, Код ЄДРПОУ 24913314